Які ви лагідні, тюремні голуби,
що моститесь мені на підвіконні,
що заглядаєте на сей бік по кришки,
що заглядаєтеся в камерне бездоння
моїх очей, і розпачів моїх; У подиву зіниці...
Відколи вашу мову зрозумів -
у грудях вашим гомоном гостриться,
вуркоче тихим болем голосним.
Й густа жага життя іще густіє,
і в п“ястуках холодні перста мліють...
Такі ж ви лагідні, тюремні голуби!
І я цілую в ваших поцілунках,
і пещу в дивних пестощах птахів,
і відлітаю в гульготінні ваших крил...
Куди!? Куди... Куди - вже й сам не знаю.
До образу твого, до берегів,
до доторкa, до запаху волосся
і як у церкві святочних димів,
до східних квітів на твоєму лоні...
Які ж ви лагідні, тюремні голуби.