прочней ничего нет чем эти вещи
родней ничего нет чем эти муки
на выезде из города снег ляжет на плечи
коснувшись лица как женские руки
по ветке по перегону катится поезд с востока
плачут губные гармошки женскими голосами
отвоевавшая плачь же европа это тебе упреки
мужские тесные бары с грустными беглецами
он даже если захочет уже не вернется назад
вода океанов смывает ему глаза
что с него взять ребята
среди блаженной памяти красных пятидесятых
кроме готики заученной прописи
кроме гранаты листовки птицы и пломбы
память заботится копит делает описи
в ту же реку дважды не падает бомба
смирение входит в тело вбивается между лопаток
содрогаются пальцы посуда ноздри
когда застигает смерть когда выпадает осадок
когда выдыхаешь с последним именем воздух
смерть десна облепит как сахар-песок
терпенье дается спускается свыше
и все затихает внезапно и в срок
да так что и сердце свое не услышишь
С украинского перевел Андрей Пустогаров
Из сборника "Балади про війну і відбудову" (2001)
імміґрант зонг
немає нічого тривалішого за ці речі
немає нічого ріднішого за ці муки
на виїзді з міста сніг ляже на плечі
торкнувшись йому лиця наче жіночі руки
дорогою перегоном котиться поїзд на захід
плачуть губні гармонії з адресами сірниками
плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид
сумні чоловічі бари набиті мандрівниками
бо він уже не повернеться навіть коли захоче
вода усіх океанів йому вимиває очі
бо він не приїде назад і що з нього можна взяти
серед блаженної пам’яті червоних п’ятдесятих
окрім готичних контурів завчених ним абеток
окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
пам’ять про нього дбає пам’ять рахує лічить
в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі
вулиця затихає здригаються пальці посуд
смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
коли приходить смерть коли зостається осад
коли останнє ім’я видихуєш разом з повітрям
бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
зі смертю приходить терпіння спускається і дається
і починається тиша тиша раптова вчасна
в якій не чути нічого навіть власного серця
1999