Долонями ловлю лапастий сніг.
Ти прячеш свою душу у руках.
Так пасмурно у місті навесні,
Так холодно весною у містах.
Давай удвох тікати навмання
У інші виміри, галактики, світи.
Давай присвоїм снігові звання
Вигнанця і хай пише нам листи
Про осінь, про шалений, живий світ,
В якому досі ще не вірують в любов,
Яку ти бачила учора у ві сні.
Дивлюся як зі снігу тече кров
І всі проходять повз... нема коли...
А він лежить безпомічний, в крові.
Весна без щади б’є... +2... +3...
Сніг не встигає долетіти до землі.
Давай удвох тікати у світи,
Де буде жити цей лапастий сніг
Й не будемо писати вже листи.
Ховаєш своє серце й кажеш: „Ні”.
Так боляче дивитися на смерть.
Тікаємо зі снігом у світи...
Байдужість кроїть серце моє вщерть.
Я забираю сніг... чекай листи.