Він фаворитом був для всіх,
Його жадали різні дами...
Усе робив якось наспіх,
Були комедії і драми.
Кохав дозвілля й крутизну,
Стелилась вдача попід ноги...
Творив собі одну весну,
Не раз збивався із дороги.
Йому везло. Він їв і пив.
Любив і легкість і розпусту.
В житті значного не зробив –
Ломив дрова, ступав в капусту.
Був граціозним як аскет,
Несла вродливість йому славу...
А зараз що? Один скелет
І всі хвороби... І по праву.
В житті – ні жінки, ні дітей,
Нема кому води подати.
Лишивсь один як соловей.
Та вже не хочеться співати!
Така була його свідомість,
Бо як гульвіса вік прожив.
Була можливість, а натомість
В пусте з порожнього він лив.
Себе лиш думкою втішає –
Мов, є що в долі пригадать...
А одинокість серце крає
І боком лізе „благодать”.
Пусте посіяв він насіння –
Ніщо із нього не зросте.
Був молодим – було везіння,
А зараз старість – все не те.
Пройшли літа, згоріли всує,
Ніхто про нього не згада...
Один в квартирі він існує,
Як підсумок життя – біда!