Пробач мені, що все так сталось,
За все пробач, мине як час,
Коли в душі вже стихне галас
В останній раз. В останній раз.
Не забувай мене, благаю,
Залиш, хоча б, надії слід.
Що буде далі, я не знаю,
Але мені нестерпний світ,
В якому я один щоночі,
В якому ти на самоті.
Хіба не бачать з неба очі
Оті страждання, муки ті.
Якби були у мене крила,
Якби, як птах, летіти міг,
Я б полетів до тебе, мила,
І впав би каменем до ніг.
Я б цілував твої коліна
І не питав, чи любиш ти.
Кохана, зіронько єдина,
Через палаючі мости,
Я повернусь знайомим ритмом
На хвилях радіомереж,
Я повернусь ранковим світлом
В твоє життя і в серце теж.
Не забувай мене, не треба.
Хай там що буде, все одно.
Моє життя ніщо без тебе,
Мов келиха порожнє дно.
Пробач мені, що все так сталось,
За все пробач, мине як час,
Коли в душі вже стихне галас
В останній раз. В останній раз.
20 листопада 2007 р.