Радостно-смиренно среди ночи
выбегают голоса пророчьи,
да навстречу волчьему вытью…
Тот, кто не смеется и не плачет,
к образам спиною: и тем паче, -
призывает предков на кутью.
Не имеет он другой мороки:
Он не слышит, ощущает сроки:
На снегу следы! Но все назад.
Где небесные, где подземелья души?
Почему покой их не нарушат
Музыка и слово, мёд и мак?
И в глубины чьи и высокости
Мимо все спешат благие гости?
Сколько недописанных веков
В понимании слепом зимовья,
В беззаконии языческого слова
К образам спиною говорят.
Завыванье волчье и пророчье.
Кто не плачет да и не хохочет
Провалился в сонность, как в замёт.
Ангел, крылья стёрший, подлетает,
Шёпотом с холодных уст читает:
Музыка и слово...мак и мёд.
Ігор Римарук
Радісно й покірно серед ночі
вибігають голоси діточі
навперейми вовочому виттю...
Той, хто не сміється і не плача, -
до божниці спиною: неначе
прикликає предків на кутю.
Він не має іншої мороки,
він не чує – відчуває кроки:
на снігу сліди! Та всі навспак...
Де небесні, де підземні душі?
Чом вони вдають, що їм байдужі
музика і слово, мед і мак?
У які глибини й високості
йдуть повз нього довгождані гості?
Скільки вже недоспаних століть,
знаючи, що кожне з них – зимове,
у поганськім беззаконні мови
до божниці спиною стоїть?
Голосіння вовче і дитяче...
Той, хто не сміється і не плаче,
провалився в сон, як у замет.
Янгол схарапуджено літає,
пошепки з холодних вуст читає:
музика і слово...мак і мед...