* * *
Чи ти живеш без надiї?
Все в тебе, все буде добре...
Що ж твoi довгii вii
Злиплись вiд сльозу, хоробра?
Так, ти ж хоробра у мене...
Що ж тебе так засмутило?
Що ж ти, чужа наречена,
За ніч зi мною зробила?
Бачиш, я, навiть, забувся –
Тебе своєю став звати.
Так би й на вiк – пригорнувся,
Тiльки б тебе й обiймати.
Та чи така я людина,
Щоб комусь бути коханим?
Я й бiля вогнища стину...
Все менi якось погано...
Та й мене звичка лякає,
Острах, що звикну до любої...
Отже тому й все тiкaю
Я вiд кохання i шлюбу.
Може, пора зупинитись?
Нравлюсь уже і не кожній...
Завтра: захочу напитись –
Будуть всi вiдра порожні...