Плаче небо, ніч ридає,
Сльози ллються – я не знаю…
Чом життя мені здається
Зараз беззмістовним, рветься
Серце на свободу
З тіла вирватись бажає,
А душа – одвічно вільна, а душа уже літає.
В тінях химерних, з-поміж сірих стін
Одиноко блукає чиясь темна тінь.
І той привид нічний, чи привидівся, часом,
Чи то справді під зливою бродить неначе…
Гучно краплі дощу по даху лиш стікають,
Звуки незвичні мою сутність лякають…
І не можу сказати ні слова…Прощання…
Із життям? Чи ще з чимось? Чи з кимось?. Ридання…
І стогін… жахливі, нестерпні ці муки
Думки заважають…та ще і ці звуки…
Не знайдено змісту мого існування
Навіщо?, - якщо все життя – це страждання…