Город похож на созвездие.
Как часто, бродя, шли мы
на пламень домов, от которых осталось ни камня!..
И кто нам поверит, что шли на огонь?
Как часто искали мы русло,
и мост и причал
в полночных пустынях дворов,
но кто нам поверит, что речка была тут?
Только сквозь нас местечка преходят
в непамять.
Мы их проговариваем
и находим другими. А впрочем,
наутро выходишь на площадь и осознаешь:
Липы в час доцветания стоят
безглагольны.
--------------------------
Юрій Андрухович. Липневі начерки подорожнього (Коло)
Місто немов сузір’я.
Як часто, блукаючи, йшли ми
на світло домів, від яких
не лишилося й каменя!..
І хто нам повірить, що йшли ми на світло?
Як часто шукали ми гирло,
і міст, і причал
в опівнічних пустинях дворів,
та хто нам повірить, що річка була тут?
Тільки крізь нас переходять міста
у непам’ять.
Ми вимовляємо їх
і знаходимо іншими. Втім,
вранці виходиш на площу і все пізнаєш:
Липи в час доцвітання стоять золоті,
безгомінні.