Я довіку кохаю тебе.
Ці слова існували завжди:
у відкритій усмішці соняшника,
у темнім крилі ворона,
у щілині прочинених дверей.
Навіть коли не було дверей,
існували в гілках прямого дерева,
а ти хочеш щоб я їх привласнив
і був крилом ворона, деревом, літом...
Хочеш, щоб дзвенів
у гудінні вуликів на сонці відкритих.
Дивна ти... Я не маю слів,
позичаю у вітрів, у бджіл, у сонця...