Я вже звикла стукати в зачинені двері,
Мені не важко бути без води в пустелі...
Мене зводять з розуму одягнені маски...
Не хочу чути від тебе чарівної казки...
Здавалось, що можу я Всесвіт змінити,
Та не вдалося всього мені так просто здійснити...
Ламаються мрії, зникають образи...
Немає нічого, крім гидкої відрази...
Не оминути нікому судного дня...
Можливо, це просто чергова дурня..
Не було дозволу, споречатись зі мною...
Немаю я сили більше залишатись з тобою...
До мене тягнуться збожеволілі люди...
Я не можу звикнути, вони просто усюди...
До них немаю ні краплі співчуття..
Воні підуть, як завжди, в нескінченнє забуття...