* * *
Я знов звернув до мови української,
Вона, як музика, що десь в душi звучить.
У ній щось рiдне є i материнське,
Словам дає вiд вiчностi ключи.
На ній шептаться хочеться з коханою,
Спiвати лиш протяжливі пiснi.
Вона несе душi якийсь-то ранок,
Чуттям зимовим придає весни.
Вона мені – немов дзюркіт джерельний,
Глибинний спогад про Святую Русь!
Вона – народ терплячий i ретельний!
Вона – живе, i перед цим схiлюсь.
25 февраля 2007 г.