Кожен рік я буваю в далекім селі.
Там вклоняюсь я рідній хатині,
Де з сестрою й братами зростали малі
У великій і бідній родині.
Інші люди живуть в ній багато вже літ,
Та вона, мабуть, нас пам'ятає...
Похилився старий, іще батьківський пліт,
А старезна тополя всихає.
І здається, що бачу всю нашу сім'ю:
Онде мама, там - тато з косою...
Все в колишнім убогім і світлім раю
Заросло навкруги дерезою.
Мої рідні так рано покинули світ!
Та за їхні я душі молюся.
А коли забуяв навесні первоцвіт,
Вже зустрілася з ними й матуся...
Постаріла хатина... Колись чепурна,
Ніби вгрузла у землю, сердешна.
...Босоноге дитинство, як пісня журна.
І як світла печаль безкінечна...
вересень, 2007