Я напишу тобі цей дивний листопад,
він тихим передзвоном відголосить -
наш спільний в закоханні маскарад:
ти стомлений, я при дорозі боса.
Для тебе вигадали не ім'я, а фарс
якогось неможливого зітхання,
захоплення, симпатії аванс.
Ти віриш, що так треба? Любий, марно..
Я зачепилась римою в тобі,
твій спів лунав не голосом, а мною:
взаємним подихом, як звуки всі пусті..
Бажанням, доторком і тихою ходою.
Тепер дарую тобі ніжний шепіт снів,
для тебе лиш в моїх долонях вітер.
Я необхідністю, ти примхами, де всі?
Твоє повітря я. Ти ж хочеш жити?
І мружачись від першого світанку,
ти пестиш мої очі знов і знов.
Ховаючись за вії як фіранки,
подумаю лише: „Така любов”.