Він беззупинно рахує хвилини до смерті,
До власної смерті, якої чекає, мов дива.
Він щосекундно бажає скоріше померти,
Аби не побачили рідні венозної зливи,
Що ллється скрізь товсті манжети легкої сорочки.
В душі достроково прописана жалібна осінь.
Він згадує все, що було за останні три роки
Й не може в собі вгамувати нікчемної злості
До людства, яке не звертало на нього уваги.
Всім байдуже було до хворого нервами хлопця.
Він був, наче лялька, яку начепили на ваги
Й замкнули в коморі, щоб більше не бачила сонця.
Він мріє про смерть, беззупинно рахує хвилини,
Останні хвилини життя, що навмисне відняті
Венозною зливою... Вмерти! Повільно час лине
Скрізь товсті манжети... До хати зайшла його мати...