В дощовий вечір Ти мене згадай,
коли в вікно сльозинки б’ються сумно.
Коли набридло все, і навіть думать…
А осінь мрякою заполонила край…
Мій Світлий Ангел, Ти мене згадай.
Повір, що дощ і осінь ця мине.
А далі Новий рік, Весна і Літо,
і я до Тебе, все рівно, приїду…
Дасть Бог, розлука і печаль мине…
В дощовий вечір Ти згадай мене.
Ти вимкни світло і прикрий вікно:
Хай затишок в Твоїй кімнатці стане.
Там кожна річ є свідком нашій Тайні…
Постав касету “Музика кіно”,
Ввімкни тихенько…
Ми тепер удвох…
Відчуй мене, і дотик рук моїх:
Я на колінах, біля Твого ліжка…
Я нахиляюсь, і цілую ніжно…
Я задихаючись, зсуваю ковдру з ніг…
Відчуй жадання палких губ моїх…
А потім уяви, як десь іду
Мурашником, промоклим під дощами,
тролейбуса запізненого жду,
а в серці нерозділені печалі.
Я геть промок. З роботи я іду…
Додому не спішу. Бо там не Ти…
Там мене навіть люблять, і чекають.
А я цього не хочу! Я страждаю…
І серце до тебе крізь ніч летить…
В той серпень, де ми поряд –Я і Ти…
Дощовий вечір перейде у ніч.
Тривоги денні стануть вже минулим…
А все рівно, колись ми разом будем!
На цьому світі… Чи на тому…
Разом будем!
Згадай мене в цю мокру темну ніч…
2 вересня 2001 р.
Київ