Я залишила мій гарем бажань.
Я не полину більш за ними у безодню
Стрічать ще тисячі хмурних світань,
Щоб в них втопити хутко щастя й волю.
Я вже покинула ті пестощі душі,
Що без жалю дражнили лиш свідомість,
А душам залишалося грішить,
Щоб в тім гріху, не в щасті, жить натомість.
Я більш не прагну тих палких низів,
Що є лиш сценою пародії на щастя
І стрімким летом швидкоплинних днів
Приваблюють сердець болючі страсті.
Я хочу неба, світлих вічних мрій,
Я так молю, щоб стало все інакше,
Щоб щире почуття жило в душі моїй,
Те найніжніше, найпрекрасніше, найкраще.