Димить вогонь, палає моє серце,
Без слів, без звуків болісно кричить
І крізь колючий дріт буття на волю рветься,
Щоб десь у марево хитких надій злетіть.
Дарма ти, серце, б’єшся так об муки
І десь шукаєш краплю чистоти
Чуттів, яким заміна – терпкі трунки,
Бо їх самих нам вже не віднайти.
Дарма втрачаєш ти і міць, і волю.
Не ринь в безодню, не страждай, не бийсь,
Твої ж бо скалки, немічні і кволі,
По світу у стражданні рознеслись.