Ты не лукавила со мной,
Ты другом, братом и сестрой
Ребенку стала. Ты взяла
Меня за худенькую руку
И в школу парня отвела
К поддатому дьяку в науку.
"Учись, родной. Пора придет -
Мы в люди выйдем" - ты сказала.
А я послушался. И вот -
я выучился, ты - соврала.
Мы разве люди?.. Ничего!
Мы не лукавили с тобою,
Мы просто шли. Ни одного
Зерна неправды за спиною.
Пойдем же, долюшка моя!
Мой друг убогий, нелукавый!
Пойдем же дальше, дальше слава,
А слава - заповедь моя!
С украинского
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
"Учися, серденько, колись
З нас будуть люде",— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
1 вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
[9 лютого 1858,
Нижній Новгород]