Тають снiги, напуваючи рiки
Виразкам чорним сiль наче лiки
Сiлью всипають шляхи i сердця
Сiль навкруги без початку й кiнця
Не чумаки привезли ii з Криму
Людям даруючи наче перлину ,
Щоб шанували неначе життя,
Сiллю посиплють дорiг покриття
Нашi солонi слiди ми полишим
Наче солоним чорнилом запишим
Сумнiви й страхи , що в серцi живуть
Тi , що складають щоденностi суть
Наскрiзь просолене – наче рибина
Разом з шляхами i сердце людини
Тiльки вiд солi воно не розтане
Коркою солi – геть заростае
I не проб`е ii кривда чужа
I не цiкава чужа нам душа
Криця байдужостi сердце закрила,
Замiсть орлиних – курячi крила…