Тліє сигарета у долоні,
На очах німіє тихий жаль.
У диму, мов спогадів полоні,
З серця виривається печаль.
Гірко плаче чорне-чорне небо.
Так, мабуть, заплакала б вона,
Та нічого їй тепер не треба,
І волосся вкрила сивина.
А вона сидить на підвіконні,
Плечі їй вкриває ветха шаль.
... Тліє сигарета у долоні,
на очах німіє серця жаль.
Та нічого їй тепер не треба,
Їй самотність ближча за усе.
Зір блакитний дивиться у небо
Щастя він уже не принесе.
Як колись, не буде більше ночі.
Як колись, не буде більше дня.
І зів;яли губи ті дівочі,
Що молились на його ім;я.
Знову буде плакати до рання,
Щось згадавши зі свого життя.
Особливо перше те зізнання,
Що було неначе забуття.
І здригнуться зморшки на повіках.
За вікном поллється злива знов.
Не було у неї чоловіка,
Тільки та, проклятая, любов...