Помаранчеві крила нависли над заспаним містом,
Затуляючи сяйво самотніх до болю зірок.
Помаранчеві крила – страшенна для нації циста,
Що затьмарює очі... мені лише звести курок
З серпантинно-міфічної зброї... я вже уявляю
Мандаринове пір’я, що падає з неба до ніг,
А на небі зірки посміхнуться та в танці засяють,
Проводжаючи геть помаранчево-пуховий сніг.
Помаранчеві крила нависли і вводять в оману,
І без того наївних, довірливо-різних людей,
Обіцяючи людям без злиднів життя, без обману,
Та іще цілу купу цілком не реальних ідей.
Дайте зброю мені, серпантинно-міфічну рушницю!
Помаранчеві крила нависли над містом моїм,
Вдаючи з себе владу, насправді лише збиточниця,
Що зкупає до ранку все місто у власній крові.