* * *
Я іду від тебе. Вже пішла.
Залишаю. Знайдеться на кого.
Дай мені з собою у дорогу
Сил здійснити те, що почала.
Сил змінити долю. Знову? Знову!
Хто на веслах, я — біля керма,
І в обличчя — вітер світанковий,
Тільки дощ і вітер — і нема
Ні вітрил, ні компаса, лиш зірка
І надія світла угорі.
Усміхнуся ранішній зорі.
На щоках краплини. Гірко?
Гірко. То не сльози, то морська вода,
А вона солона, як відомо.
Добра доле, дякую за втому,
Від керма — воно не від ярма.
Ще недовго, скоро буду вдома.
* * *
Такий пустий без тебе дім,
І треба гірко забувати,
Що так надовго прагло стати моїм.
Такий пустий без тебе світ,
Але неправди в нім не буде.
І гріх на тім, хто нас осудить услід.
* * *
А образа втиха пробачено.
Необачні, невдячні діти.
Ти, любов'ю моєю взначений,
Так і житимеш на цім світі.
І кохатимеш, і радітимеш,
І ростимуть сини у тебе.
Я ж зорею тобі зорітиму,
Ні, не зіркою, сонцем з неба.
Недолюблений білий світе мій,
Снігова моя безнадіє,
Хто ж тебе іще так любитиме?
Так, як я, більш ніхто не вміє.
Де ти житимеш, де ти спатимеш,
Моя Музо, моє натхнення,
Я довіку тобі палатиму
Не хрестом, а благословенням.