Пахне сіном, аж лоскотно в носі,
Тихий вечір зорю запалив,
І прошкую стернею я босий,
Карасів на уху наловив.
У дворі вже поставили сирно,
Молоко і картопля на нім.
Гомонять за вечерею мирно
Дід Данило і двоє синів.
- Ти чого це так пізно?- гукають,
А ходи-но вечерять хутчіш!
І “трофеї” мої оглядають:
- Покажи, що сьогодні приніс.
Я відерце показую діду
І сідаю, як рівний, за стіл.
Тож не жарт – карасів до обіду
Наловити на завтра зумів.