Журавка одна на стерні за селом
Не здужа злетіть з перебитим крилом.
А крик журавлиний у небо зове,
Таке недосяжне, таке голубе!
Кружля журавель, малі дітоньки з ним.
І кличуть журавку злітать в височінь!
Підняти б матусю, так крильця слабі.
Застигла журавка в безсиллі й журбі...
Летять журавлі... Тихий вечір спада...
Журавка біжить, до землі припада:
"Журавлику, милий! Любі дітки мої!"
...Та ключ журавлиний розтанув в імлі.
Курличе журавка і вдень, і вночі...
Та мимо летять журавлині ключі.
Полинуло птаство у теплі краї...
Забули журавку її журавлі.
...Зима поминула. Дихнуло теплом.
Кружляє журавка в степу за селом.
Бо, дякувать людям, зосталась жива.
Де з іншою милий гніздечко звива?
Вже літо згасає... Забулась біда.
Журавка чекає. Своїх вигляда.
А милий до неї не поспіша...
Загублене щастя... Розп'ята душа...
березень 2001