Я сосною тим ранком була, та сльозами сухими
Вистилала я землю, змарнілу в причаєнім болю.
І дріади мої вже у відчаї очі стулили,
Ніжні руки тендітні їм сльози мої покололи.
Зорь ранкових богиня - осяяна, золотошатна -
Вже впрягала коней для світила в вогнену квадригу...
Раптом юний вітрило здійнявся, прилинув втішати
Зціпенілих дріад моїх, що серед віття застигли.
Шепотів мені:"Сосно, я - від повелителя ливнів!
Не журись, що на небі, мов равлики білі, хмарини,
Бо із вод океанських вже виплила хмара, мов дивна,
Круглобока та хижа, червленого срібла, рибина.
Вона щедрою зливою буде ось-ось шаленіти,
І спадати на крону твою водограями крапель.
І дріади твої повплітають до зачісок квіти,
І забудеш ти, сосно, про сльози свої та про втрати!"
Скоро трапилась злива.Віщун має праведну вдачу!
Все довкола тремтить і пульсує живою снагою!
І дріади танцюють, танцюють, танцюють...Одначе,
Чи була я собою тим ранком? Чи, може, сосною?...