Воля

       
Коли ти скований до гратів долі
Коли вона знущається і поливає все у маті
Коли ти зорям в піднебессі навіть не зрадієш
Тоді вважай тебе перемогли, тоді чекай:

Ще більш пренаглої судьби, і в мить цю не зрікайся
Ти ж так хотів, щоб все було неначе в казці
Щоб маринадом слави поливали, і лиш грошвою обсипали
Щоб тя на кроці кожному впізнали, та лиш любили і кохали

Щоб сонцем звали милі, і пацаном огнилі
Щоб впізнавали на всіх вулицях у місті
Щоб дивувались величі твоїй, корону подумки вкладали
І гадки не мали, що ти цвіль світу сього

Так радісно й барвисто стає собі сонце
Теплом все умиє і сяйвом покриє
Чи дощик впаде і змокнеш ти вщент
Просякне тя насквозь, одежі не видно а тіло дрожаче

Чи то від страждань стратегічних по планах судьби
Чи може від зуду, усі так щасливі а ти лиш смутний
Вподібнений листочка ти кленового, з гербарію ботаніка
Його навіть колекцію не вкрашаєш а тільки гнів проявляєш
І ніяк не засохнеш, то які альбоми показувати?

Та хоч й та росинка впаде, з травинки прокрапне
Чи квітка гарненька бутоном бабахне
Долине, вмоститься, запах барвінку заіскриться
А тобі все болтом

Пташки на деревах щебечуть, спор їх умісний
Небо таке синє пресинє, глибоке наче маркером протерли
Жаби озеро мордують і всю ніч ква-ква пліткують
А ти патиком на красу цю зелену

Вітер дме легко, вії крушить в спеку,
Та тобі як завжди похуй
Не бачиш нічого, нечуєш нічого, глушняк
Гарно..не бачиш, та завжди так не буде, між грудьми, пустяк