Я всю ніч
говорила верлібрами,
перетворюючи Неспокій
у Смуток...
Бо це Хронос
краде всю суттєвість,
із живого
висотує сили,
випиває гарячу кров.
Мерзнуть
душі людські...
У одних
викорчовує ницість.
Інших
робить рабами бажань,
видаючи
думки застарілі
за прийдешнє,
нове,
волелюбне.
Люди вірять цій казці,
як діти,
забуваючи істину -
двічі
ти ніколи
не ввійдеш в ту річку,
що твоє омиває життя.
...Мені сумно,
бо я все те бачу
своїм серцем,
чуттям
і душею.
А вони
наче раптом посліпли -
лише чують красиві слова.
А за ними -
омана і пустка,
і поламані долі, і віра.
І навіки
розбиті серця.
Час безжальний...
Казкарі -
іще більше.
Тож не вірте їм, люди!
Благаю!
Ще ніколи
багаті і ситі
злидарів
не робили щасливими...
І, крім того,
ще час не настав.
Та надійтесь -
ще прийде наш Данко,
щоб нам шлях освітити
до Щастя!
вересень, 2007