на http://www.stihi.ru/2008/07/22/3575
__________________________________________________
говорилося ж: мова - то лише вишкіл з тиші, гнів
післяслів'я, немов підніжний спів невисталої криги,
тобі сказати нічого, як і тебе мені почути ні-
чим, окрім пригнічення, хіба панічним сміхом.
вже стопалим полум'ям нас вітає з глибин земля
з-під колодязно-вологої, запамороченої пітьми.
зітруть зблизька нас, перемалюють звіддаля,
не впізнаєш при збільшенні, хто там: ми - не ми.
жодного, вартого оклику - зойком, чи на ім'я.
тиша здичавіла у зашкалах болю за межею мови.
а здалеку вже й байдуже, чи ти є. чи я.
що тобі іван, що його корова.
отож, малюють нас, підзабутих, то тих, то тих,
з зайвими головами, початками та кінцями
сплутаними, чорними, посміюючись з висоти,
мовляв, повернуться тихцем та манівцями