Нестримно... нестерпно... байдуже... боляче...
Небо кігтями царапає спину
З очима батьків... що зі злобою моляться:
„Тікай геть з життя, бо ти душу нам винен,
за те що ми терпимо твою присутність,
Дай бо, хоч старість пожити для себе,
Тікай геть під всі три чорти, твоя сутність
Зазначена помилкою, твій молебень
Ніколи не чули в соборних церквах.
Ти страх лікарів перед грішним абортом,
В будівлі новій заіржавілий цвях,
Ти море, що стогне, під важкістю борту.”
Нестримно... нестерпно... боляче... байдуже...
Звиваються зміями латані нерви...
Сивіє, сиріє життя дуже райдужне,
Манячи світом підлотників, стервів...
Ніщо не тримає ... тікати нема куди...
Вистачить всюди спітнілих прихильників...
Мрії надірвані, небом залапані...
Мозок жартує смертельною схильністю
До суїциду чи шизофразії...
Байдуже... слів все одно не знайти...
Ти переможений... небо радіє...
Що ж, забирайся під всі три чорти...