Я повертаюсь до свого коріння,
Я повертаюсь подумки до вас,
Мої матусю, тато і подвір’я,
Яке збирало ввечері всіх нас.
Моя матуся – щира українка
Добру навчає хлопця-селюка,
Горта сторінки свіжого “Барвінка”
І пестить чуба лагідна рука.
Мій тато – росіянин щирий
Мужчину хоче бачити в мені.
Все, що йому було з дитинства милим,
Прищеплює, як бруньку, навесні.
Отак росту безжурно і щасливо,
“Балачки” розумію й “разговор”,
В саду збираю яблука та сливи
І тихо мрію про “сосновий бор”.
А ось босоніж мчу униз до Берди,
І дзвінко б’є в цеберко поплавок,
Закину вудку під крислаті верби
І тихо сяду на старий пеньок.
А на Хопрі отак вже не посиджу,
Рибалим з татом тільки із човна.
Таку велику річку дивовижну
Я бачу вперше – не дістанеш дна.
Духмяний запах дідового сіна,
Яскраві фарби дерев’яних ізб
Переплелись з дитинства воєдино
Джерело моїх радощів і сліз.
От через те сьогодні я “двомовний”,
Хоч до Вкраїни серцем прикипів.
“Язик” – то батько мій розмовний,
А “мова” – мати, пісня і приспів.