І я заснула на твоїм плечі
знеможено... Останній поцілунок
нам перебило світанкове сонце,
що з білих хмар примружилося хитро
до білого безладдя простирадл...
О день, так недозволено яскравий!
Накрий нас знову, прохолодна ніч,
дай нам пірнати хвилями твоїми,
солодкими, гарячими, мов кава,
і ніжними, немов слова і руки...
Не порахую, скільки їх у тебе...
Здивовано заплуталося небо
у кучерях тугих, немов обійми...
Не відпускай, тримай мене, тримай,
О незбагненна ночі таємнице,
тривай довіку, безкінечна будь...