Жертвам Чорнобиля
Ти в самотності, ніби черниця,
Почорніла від горя і мук...
Більш немає у тебе жар-птиці -
Вітер вирвав її з твоїх рук.
Плине час. Не скінчається туга...
Не згасає свіча на столі...
Не повернеш коханого друга -
Його зірка в далекій імлі.
Твоє серце зболіле, самітнє
Й тихий плач серед темних ночей...
І нема рученяток тендітних,
Які б витерли сльози з очей.
Ти з печаллю ніби заручена
В молитвах серед блиску ікон.
Щоб воскресло серденько змучене -
Треба цей перейти Рубікон.
...Гіркота на вродливім обличчі,
Як серпанок його небуття.
Колір чорний тобі так не личить -
Повертайся скоріш до життя!
Не одна ти в глибокій жалобі.
(Чи то Бога вказуючий перст?),
Бо мільйони кленуть той Чорнобиль,
Що поставив на щасті свій хрест.
Знаєш ти - людям так мало треба:
Щоб в руці була рідна рука,
Угорі - кришталевеє небо,
На землі - гомінлива ріка.
Вір, що кращої долі ти гідна,
Хоч вона все дає відкоша...
Тож печаллю завішені вікна
І сповита у смуток душа.
січень, 2007