Я дружина дощу. Я живу у його гаремі,
Серед інших таких же дівчат і жінок дощу,
І як інші жінки, я на нього чекаю ревно,
І шепочу затято сакральне « не відпущу!»
Я дружина дощу. Він приходить коли захоче,
Він буває грайливим, буває і навпаки,
Та без нього вселенська нудьга мою душу точить
І без нього чомусь не «народжують» тут жінки.
Я чекаю його. Він приходить, і він минає.
Залишає родзинку на згадку про наш роман..
Я дружина дощу, лиш про це ще ніхто не знає,
І лиш вчора у дощ я дізналась про це сама...