Чернетка дня вже списана до краю,
Пора переписати в чистовик.
І раптом вечір щупальцями крає
Мій білий день, що до осоння звик.
Щезає день і годі сподіватись,
Що хтось поверне вкрадене мені,
А істини, не навчені літати,
Безкрило й лунко падають до ніг.
Щербатий день- надщерблене сумління,
Нещире літо- щирі почуття...
Ламає вітер біль через коліно,
Бо він крилята сам собі відтяв...