Була давно колись країна
На Богом створеній землі.
Вона назвалася Вкраїна,
Спокій та мир був навкруги.
І люд весь жив, не знавши горя,
Збирав колосся в пишний сніп;
Навкруг лилося море поля,
Щоб дітям їсти добрий хліб.
Жінки пісні дзвінки співали,
Дитячий сміх був навкруги,
І соловейко в темнім гаї
Стрічав новий день на землі.
Щодень там сонечко вставало,
Своїм промінням заливало
Усі навколишні степи,
Яруги,балки та луги…
Недовго сонце те світило,
Недовго радісно було,
Бо чорна хмара все закрила –
Вороже військо то було.
І злії сили полонили
Оту красу на довгий час,
Під гнітом плаче Україна,
Віки були страшні для нас.
І змовкнув сміх, і змовкло щастя,
Лиш пісня в серці ледь бринить,
Вона здолає всі напасті
І зможе волю відтворить.
Вмить ожили степи, озера,
Душа скидає гніт тяжкий;
Й звернулись разом всі до неба:
,,Благословен будь день новий”.
І ось засяяла Вкраїна,
Заквітчана безмежжям трав.
У всій красі, немов перлина,
Прийшла вона на суд держав…
Пройдуть віки, пройдуть століття,
Та вірю я: ти будеш жить,
У небі сонячним промінням
Ти будеш піснею дзвеніть!