Покотилося – закотилося,
Сонце- яблуко пломенисте,
Залишилося на потилиці
У дубочка брунатне листя.
Покотилося над узліссями,
У пониззях туманом згусло,
Замість золота – лише пліснява,
І покинув господу бусол.
Десь повія за містом жебрає
По осінньому бездоріжжю,
Десь надія, мов осінь жевріє,
Десь ворони радіють збіжжю.
Покотилося – закошлатилось,
мов старенька овеча джерга,
Чи то хмари стали патлатими,
Чи примліли трави пришерхлі.
Сірячину вдягнули вулиці,
Не лишила краса й огарка,
День уперто до нічки тулиться,
Ніби парубок до шинкарки.
ДвірникИ заповзято шкробають
Драпаками доріжки зрання,
Це поетам осінь – дарована,
ДвірникАм вона – покарання.