Я ковтаю образу - образа ковтає мене,
Ми єднаємось в болісно - несповідимих сполуках,
Ця дошкульна алхімія має свій власний тунель,
Де у нетрях безглуздя із глуздом намацує злуку.
І вив*ялює душу, що рветься з гіркої ропи,
І пульсуючи в скронях, очима виходить назовні,
Росомахою кра;деться, сумніву в*яже снопи,
Виростає зі скиби у кулю як місяць у повні.
Я ковтаю образу - образа ковтає мене,
Ми тепер живемо тет-а-тет, я забула вже де я,
Я її проклинаю, не хочу, нена;виджу, не…
Ми лишились удвох. Я й образа - Ясон і Медея.