Моїм ніколи не баченим родичам - дідусеві
Філату Максимовичу Чеху і його півторарічним
близнятам Віті і Груні, численним жертвам
голоду 1932-1933 років, що був на всій
території СРСР, ПРИСВЯЧУЮ...
Голод...Жах і безвихідь...Химери ці
зазирнули до мене в вікно.
У багатій і ситій Америці
я дивилась жорстоке кіно.
...На екрані вмирали від голоду.
Та невже були люди - ніщо?!
Серце краяли змучені погляди:
"Боже правий! Помилуй! За що?"
Скільки люду на пекельнії муки
прирекли не чужинці, свої!
Простягають із безодні нам руки
замордовані дітки малі...
Тридцять третій... Цю роз'ятрену рану
час загоїти не поспіша...
Біль не може тут бути обманом -
тут на попіл зітліла душа...
Попіл той в кожне серце хай стукає,
навіть в те, хто забути б хотів...
Хай весь світ плач загублених слухає,
гіркий плач непрожитих життів...
В серці біль і скорбота довічна
і немає розради мені
за океаном, де жевріла свічка
до світанку в самотнім вікні...
Вірш написано під враженням від
перегляду фільму "ГОЛОД 33"
24 листопада 2007 року
м.Кіллін, Техас, США
НЕ ТРИВОЖТЕ НАШ БІЛЬ Й НАШУ ПАМЯТЬ!
До "титульної нації"
Мені страшно, що зараз затято
винуватців шукають всюди.
Спекулюють на горі завзято
не голодні й не бідні люди.
Так стараються! Мовляв, пожалійте! -
Україна була на межі...
Чому ж правду сказати не смієте,
"демократи", - свої і чужі?
Бо від ваших "зусиль" в душах холод.
Стільки люду пішло в небуття!
Ви ж не знаєте, що таке ГОЛОД...
Не вкорочуйте ЗАРАЗ Життя!
Де мільйони моїх співвітчизників? -
Хто в землі... Хто в далеких світах...
А хто тут намагається вижити...
Згасла віра... Лиш смуток в очах.
Вам підтвердять це всі аналітики -
в кожну так відбувалося еру,
що на горі людському політики
будували власну кар'єру.
Нашу ПАМ'ЯТЬ гірку і болючу
не тривожте своїми руками!
І без вас предків сльози горючі
пам'ятати будуть віками!
22 листопада 2008 року
Україна