Я на чорного кота дивлюсь і бачу його спокій,
А вплямовані коти вже не такі.
Так і люди деякі спокійні і жорстокі.
Інші ж граються як різнокольоровий кіт.
Хочеться бува все мовочки спостерігати.
Відмічати зміни у житті,
Та частіше випада ту ж саму ролю грати,
Хоч гравець кудись і відлетів.
За життя я зміг про чудеса мовчати.
Дещо ще читати в людях зміг.
Та чи міг про те зарані знати,
Що з роками швидша часу біг?
Що не забереш з собою дива дивні.
Навіть враження про них не забереш.
Пам’ятаю я весільні дивні
І вогні казковогарних веж.
Добре, що хоч в мене є багато
Тих зачіпок щастя що дають.
І я вмію створювати свято
Плига настрій до гори як ртуть.
І я вмію теж і сумувати,
Слухати мелодії дощу.
Білим снігом спрагу тамувати
Згадувати як в дитинстві верещу.
2003