Запис №1
Сьогодні мені наснився той самий сон. Я прохопилась і рукою намацала холодну половину ліжка. Завтра неодмінно потрібно знайти час, щоб винести це занадто велике ліжко у підвал і повернути моє стареньке. Я встала, пішла на кухню, припалила цигарку.
Дивний сон: коло людей, я в середині. Мене штовхають і я відлітаю від одних рук до інших.
Ти казав, що це певно уривок з якогось фільму який мене вразив. Я погоджувалась, бо бачила – тебе це трохи лякає і ти знайшов спокій у цьому поясненні. Та це був не фільм.
Ти не розумів мене і це було причиною багатьох сварок, ти мав межі, межі і для себе і для мене.
Це був єдиний сон який мені сниться. Пам’ятаю, одного разу мені наснився інший сон, ще більш дивний , але це було тільки раз.
Там були ти і я. У мене був скальпель. Ти спав. Я обережно зробила надрізи під твоєю спадаючим волоссям. Так легко і тобі зовсім не боляче, ти навіть не прокинувся. В твоєму мозку якраз було місце для маленького шматочка і я віддала тобі шматок свого.
Ранком я прокинулась, згадала про сон, і хотіла було тобі розповісти. Я нахилилась і поцілувала тебе в чоло. В тебе гарячка. Було вже звичайно не до розповідей. Пізніше я все-таки розповіла, а ти ще пожартував, мовляв, хвороба - це реакція на трансплантант і якщо ти видужав – отже все зрослось.
І таки зрослось. Справді. Наші відносини стали такими дивними, я не зовсім відчувала де закінчуюсь я і починаєшся ти. Це не було схоже на казку, скоріше на психоделічну музику чи на медитацію. Раніше у мене був свій світ у голові, куди ніхто не міг знайти вхід. Тепер це наш спільний світ. Тепер ти такий як я. Тепер ти – це я.
Вчора приходила твоя мати. Накинулась на мене, кричала і плакала, звинувачувала у твоїй смерті. Вона так схудла і змарніла. ЇЇ жилаві руки стискались у кулаки до синяви. Потім вона тільки плакала і вибачалась. Казала, що тільки я можу зрозуміти як їй важко. Бідна, я розумію, якби я тебе втратила то збожеволіла б. А ти став таким схожим на мене, що вона не впізнає тебе. Ми не скажемо їй нічого.
Завтра я залишу тебе ненадовго, піду з нею на кладовище віднести квіти.
Запис №2
Знову сон. Але сьогодні все було по-іншому. Він був довгим, дуже довгим.
Я прагнула побачити обличчя тих людей, що знущались надімною. Я відлітала і знову відчувала поштовх у спину. Сльози і біль не давали побачити їх лиця. Я напружила всі м’язи і біль різанув по тілу, я обернулась і побачила…. і прокинулась.
Голова страшенно боліла. 9 година потрібно вставати. Сьогодні я зустрічаюсь з твоєю мамою.
Я не запам’ятала обличчя.
Вони прийшли на кладовище, поклали квіти і мовчки сиділи.
Жінка глянула на опущену голову дівчини.
Він помер, - сказала мати
Я знаю, – тихо відповіла вона
Він помер, – майже викрикнула мати,- чому ти так себе поводиш, це його могила, його надгробок, поглянь на портрет! – вона різко направила руку до обличчя дівчини.
Та відвернулась, жінка зайшлась плачем.
У дівчини в голові болісно відлунював плач, у вухах гуділо. Вона затулила руками вуха і замотала головою. Відчула поштовхи у спину, все як у сні. Вона підняла повні сліз очі на надгробок.
- Це ти! Це він
Він – це коло, він не пускає її, він – ці люди, він – цей біль…. Він залишився у її свідомості, вона занадто оживила спогади, занадто захистила себе від реалій і це загрожувало божевіллям. Вона так кохає його… але мусить вирватись з кола.
Вона обійняла жінку і вони обоє голосно ридали.
Прийшовши додому вона вийняла щоденник.
Запис №3
Я не ти, і я відпускаю тебе. Я не ти! Не ти….
Вона закрила щоденник і кинула у вогонь.
В той момент прогалина у її голові заповнилась. Вона сіла на своє стареньке ліжечко і посміхнулась. Вона сильна, вона витримає.