Сповідатись в гріхах.
Прийти додому.
Напитися свяченої води.
І стане так вразливо підсвідомо
від ангела безшумної ходи.
То є любов.
То є душа (чи совість?),
що виведе й сліпого на майдан.
А потім знов порине в молитовність,
залишившись із тілом сам-на-сам.
Іще не ніч…
іще не треба вперто
ховатися у вигадану тінь.
Мов гори з пліч –
розхристані, роздерті
думки спливають у безмежну синь.
Такі непевні і незграбні, може,-
їх перебрати б слід до забуття…
Прости гріхи, мій милостивий Боже!
Прийми від серця щире каяття!