Ані мені, ні Вам дожити не судилося
До сміху щирого, до світлоти кімнат.
І над надією змією звилася,
Підступно вжалила печаль свій яд.
Ані мені, ні Вам нести вогонь не ввірили.
Ви там живете по чужих хатах
І щастя сокровенного просити не посміли би.
Ми роботи у застінках — своїх земних трунах.
Ані мені, ні Вам кохання не всміхалося,
Не дарувало плескоту солодкого гріха.
Від сили почуттів нам море не роздалося
І цілий рік - миттєвістю для нас так і не став.
Та у мені і в Вас ще щось глибоко жевріє,
Що не дає покінчити з розчаруванням днів.
Ще, як в дитинстві, боїмося темряви,
Хоча і прокидаємось щоранку лише в ній...
07.11.2007