Самотній вечір прірвою зривається униз,
Проміння з вікон сиплеться, як скло,
І шнур з нанизаним вогнем повис.
На фоні неба дим із труб, як сон.
Машини блудять павутиною районів.
Хтось вимикає світло, хтось вмикає знов.
І люди мерехтять в самотній втомі,
Немов напередодні збавлення від втом.
Над сутінками з неба лине літургія,
В самі низи, до кожного вікна.
І над могильником хвалебні пісноспіви
Сміються з неба та плюють у нас.
Розверзнеться земля і все розвалиться,
Здригнеться світ, переверне усіх.
Ніхто не встигне пробудитись, не помолиться,
Не вимолить свій легковажний смертний гріх.
24.01.2008