Ми завжди кудись поспішаєм,
Буденно живем, чогось не помічаєм.
А так весни в душі не вистачає,
Коли когось довго не бачиш то вона страждає.
Хочеться разом бачити чудо, яке ніхто не баче,
Дивитися на зоряне небо і спостерігати як воно плаче.
Говорити без слів, розуміти все не роблячи нічого,
Коли один лиш погляд все за себе каже.
Час зупинись – як хочеться жити,
Все чудове що є з кимось ділити.
Коли шалене полум‘я серце обпікає,
І горе само собою тікає.