Сюди приходжу дуже рідко.
Точніш, тоді, коли біда.
Штовхаю почорнівшу фіртку,
Зі стріхи капає вода…
Заходжу в сад, у сад дитинства.
На гойдалку сідаю я,
Ногами шурхаю по листю…
Зникає біль на мить моя.
І так приємно, так привільно,
І вітерець так омива.
Качнеться гілочка повільно.
Легенька стала голова.
Я посміхаюсь – я дитина,
Я бачу лик старих ікон,
І … прокидаюсь. Ніч десь плине.
Як жаль, це знову тільки сон.