***

В душі недавно ще буяв
Чарівний рай казкових тиш.
Вогонь усе це обійняв –
Тепер лишився попіл лиш.
Сумні утерла сльози ночі
Із попелом в тонких руках.
Дивилася буз страху в очі –
Побачила жахливий крах.
Ідеш за ним. Туди, де зірка,
Щоб небу попіл дарувати.
Так боляче і справді гірко,
Бо попелу ніхто не радий.
Але простила. Бог розсудить.
Лиш зорі вже не благородні.
Палає рай. Щемить у грудях.
Забула ти його сьогодні…