Не любив мене ти, як була дівчина,
А тепер я стала іншого дружина.
Не хотів любити, не думав голубить,
Лиш казав щоразу, що й другий не любить.
Тепер сонце сходить зовсім по другому,
Й інший місяць світить, як ти йдеш додому.
Тепер маєш жінку, вона твоя Люба,
А для мого серця то справжняя згуба.
Вона тобі люба, а чи осоружна,
Та мені до того вже тепер байдуже.
Як ти оженився трохи пожурилась
Й собі заміж вийшла, в дівках не лишилась.
Було в нас весілля веселе та пишне,
Була я у платті як квітуча вишня.
Та коли із другим на рушник ставали,
То зрадливі сльози в очах заблищали
Ой не плачте очі, сльози поховайтесь,
Мене не соромте, людей постидайтесь.
Тоді було очі вам пильно дивитись,
Як лиш сказав інший що хоче женитись.
Не любив мене ти як була дівчина,
А тепер у мене маленька дитина…
Хіба мені з другим погано живеться,
Що до тебе серце тай раз по раз рветься?
А я того серця та не буду слухать,
Тепер твоя мама не моя свекруха,
А я б твоїй неньці годила-годила,
Я б усю роботу сама поробила,
Я би тобі прала і їсти варила,
І цього синочка тобі б народила.
Не любив мене ти як вірну дівчину,
А тепер годую іншого дитину.
Дитя погодую, потім заколишу,
Трохи посумую, тай журбу облишу.
Нащо сумувати, дарма сльози лити?
В мене є синочок, є для кого жити!
А я свого сина у травах купаю,
Йому щасливішу доленьку бажаю!
Не любив мене ти як вірну дівчину,
То вже й не полюбиш як чужу дружину…