Сьогодні знову на душі весна,
А ти і досі ще не розумієш...
Шпаки летять, погода тепла і ясна,
Але весну цю ти зі мною не розділиш…
Прийде ще літо, й все довкола розцвіте,
Листки зелені із бруньок проглянуть...
Юначе любий, як тобі сказать про те,
Сказать, що без твого тепла зів’яну?
Не знаю хто цю вигадав любов,
А я люблю, давно люблю натхненно,
Та об байдужість розбиваюсь знов і знов
А крила й зранені несуть у вись шалено...
Шекспірів Гамлет думав: бути чи не буть?
А я от думаю: Як далі жити?
До чого йти? Усе ж любить чи вже забуть?
От думаю забуду, серце ж просить: «Ні, любити!»
Розлуки, зустрічі, печаль, зітхання,
І все, немов, у мене так уперше.
Всі, мабуть, думають, що це кохання,
Не знаєм тільки ми от до тепер ще.
Юнак та дівчина і тільки дружба?
Є мабуть більше щось між ними…
Друг ти, я ж явно небайдужа…
Радію й плачу… Ти ж не винен..?
У нас з тобою тільки дружба.
Живу в очікуванні див,
Бо розум каже: «Осоружний!»
А серце марить, щоб любив!!!