Світило сонце променисте,
Весь світ обнявши, як дитя,
Ти був зі мною, янгол милий,
Були ми разом, Ти і Я...
Потік думок, яскравість мрій,
Переживання тих подій...
І зникло щастя, так ураз...
І свічка тліє, пізній час...
* * *
Набридло жити, знову біль,
Душа порубана шматками.
Зітхає серце неживе,
Лишились там глибокі рани.
Нестерпна туга, крик німий,
Солоні сльози... Помираю.
Чому ж так важко стало жить?
Ну, відпусти ж мене, благаю.
Не будеш знати що зі мною...
Мене не стане - пройде час
Забуте буде все тобою,
Всі наші мрії зникнуть враз.
Я буду тліти під землею,
Душа ж на небо полетить,
Але любитиму я завжди...
Не сила ще щось говорить.
Пробач, як щось не так сказала,
За те, мій милий, що жила,
За всі мої ті сподівання,
За те, що так кохаю я...
Ти вбив мене своїм байдужжям,
Мені у серце ніж встромив.
Чому ж так боляче, коханий?
Навіщо ж ти мене згубив...